Мистецтво, 8 кл

     Романтизм - це своєрідна реакція на Французьку революцію(Карл Маркс). РОМАНТИЗМ (франц. romantisme), ідейний і художній напрям в європейській і американській духовній культурі кінця XVIII - початку. XIX ст. Відобразив розчарування в досягненнях Великої французької революції, в ідеології Просвітництва і суспільному прогресі. Романтизм протиставив утилітаризму і нівеляції особистості спрямованість до безмежної свободи і «нескінченної», жаги досконалості й оновлення, пафос особистої і соціальної незалежності. Болісний розлад ідеалу і реальної дійсності - основа романтичного світосприймання і мистецтва. Затвердження самоценності духовно-творчого життя особистості зображення сильних пристрастей, натхненної і цілющої природи, у багатьох романтиків героїки протесту або боротьби є сусідами з мотивами «світової скорботи», «світового зла», «нічної» сторони душі, що вдягаються у форми іронії, гротеску поетику протилежності світів. Інтерес до національного минулого (нерідко його ідеалізація), традицій фольклору і культури свого й інших народів, прагнення створити універсальну картину світу (перш за все історії і літератури), ідея синтезу мистецтв знайшли відображення в ідеології і практиці романтизму.Ідейний і художній рух в європейській та американській культурі кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. що зародився як реакція на раціоналізм класицизму і філософію Просвітництва, затверджений в епоху революційного руйнування феодального суспільства, колишнього світоустрою, що здавався непорушним, романтизм (і як особливий вид світогляду, і як художній напрям) став одним з найскладніших і внутрішньо суперечливих явищ в історії культури.

 

       Розчарування в ідеалах Просвітництва, в результатах Великої французької революції, заперечення утилітаризму сучасної дійсності, принципів буржуазного практицизму, жертвою яких ставала людська індивідуальність, песимістичний погляд на перспективи суспільного розвитку, умонастрої "світової скорботи" поєднувалися в романтизмі з прагненням до гармонії світоустрою, духовній цілісності особистості, з тяжінням до "нескінченного", з пошуками нових, абсолютних і безумовних ідеалів. Гострий розлад між ідеалами і гнітючою реальністю викликав в свідомості багатьох романтиків болючо - фаталістичне або пройняте обуренням відчуття двосвіту, гірку іронію над невідповідністю мрії і дійсності, зведену в літературі і мистецтві в принцип "романтичної іронії". Свого роду самозахистом від наростаючої нівеляції особистості став властивий романтизму якнайглибший інтерес до людської особистості, яку романтики розуміють як єдність індивідуальної зовнішньої характерності і неповторного внутрішнього змісту. Проникаючи в глибини духовного життя людини, література і мистецтво романтизму одночасно переносили це гостре відчуття характерного, самобутнього, неповторного на долі націй і народів, на саму історичну дійсність.

 

         Величезні соціальні зрушення зробили наочно-зримим поступальний хід історії. У своїх кращих творах романтизм піднімається до створення символічних і водночас життєвих, пов'язаних з сучасною історією образів. Але й образи минулого, почерпнуті з міфології, стародавньої і середньовічної історії, утілювалися багатьма романтиками як віддзеркалення реальних конфліктів сучасності.Романтизм став першим художнім напрямом, в якому з усією повнотою виявилося усвідомлення творчої особистості як суб'єкта художньої діяльності. Романтики відкрито проголосили перевагу індивідуального смаку, повну свободу творчості. Надаючи самому творчому акту вирішальне значення, руйнуючи перепони, що стримували свободу художника, вони сміливо зрівнювали високе і потворне, трагічне і комічне, буденне і надзвичайне.Романтизм захопив всі сфери духовної культури: літературу, музику, театр, філософію, естетику, філологію та інші гуманітарні науки, пластичні мистецтва. Але разом з тим він не був вже тим універсальним стилем, яким був класицизм. На відміну від останнього, романтизм майже не мав державних форм свого вираження (тому він не торкнувся істотним чином архітектури, вплинувши в основному на садово-паркову архітектуру, на архітектуру малих форм і на напрям так званої псевдоготики).

 

        Будучи не стільки стилем, скільки суспільним художнім рухом, романтизм відкривав дорогу подальшому розвитку мистецтва в ХІХ ст., що проходив не у формі всеосяжних стилів, а у вигляді окремих течій і напрямів. Також вперше в романтизмі не була повністю переосмислена мова художніх форм: певною мірою збереглися стильові основи класицизму, істотно видозмінені і переосмислені в окремих країнах (наприклад, у Франції). При цьому в рамках єдиного стильового напряму отримала велику свободу розвитку індивідуальна манера художника. В образотворчому мистецтві романтизм найяскравіше виявився в живописі і графіці, менш виразно в скульптурі та архітектурі (наприклад, помилкова готика). Більшість національних шкіл романтизму в образотворчому мистецтві склалися в боротьбі з офіційним академічним класицизмом. Головні представники романтизму в літературі Новаліс, Жан Поль, Е. Т. А. Гофман, У. Вордсворт, В. Скотт, Дж. Байрон, П. Шеллі, В. Гюго, А. Ламартін, А. Міцкевич, Е. Мелвілл, М. Ю. Лермонтов, Ф. І. Тютчев; у музиці Ф. Шуберт, К. М. Вебер, Р. Вагнер, Г. Берліоз, Н. Паганіні, Ф. Ліст, Ф. Шопен; в образотворчому мистецтві - живописці Е. Делакруа, Т. Жеріко, Ф. О. Рунге, К. Д. Фрідріх, Дж. Констебл, У. Тернер, в Росії О. А. Кипренський, О. О. Орловський, І.К. Айвазовський. Теоретичні основи романтизму сформували Ф. і А. Шлегелі і Ф. Шеллінг.

і А. Шлегелі і Ф. Шеллінг.